В січні 1928 року в селищі "Русска краска " (так тоді називали Рубіжне) була організована житлово-будівельна кооперація "Хімік". Її правління вирішило побудувати школу, яка конче була потрібна молодому робітничому селищу. В 1930 році селище почне називатися Рубіжним, а з 1934 року стане містом.

Восени 1928 року під школу був закладений фундамент і заготовлений будівельний матеріал . В той час селище було обмежене вулицею Визволителів, де стояв ряд одноповерхових 12-тиквартирних будинків, а вище -   4- квартирні. Все це називалося старою колонією. Новою колонією називали кілька одноповерхових будинків в районі колишнього Будинку культури. В селищі "Русска краска" була організована початкова школа. Спеціального шкільного приміщення не було, діти навчалися в колишньому військовому полку в солдатських казармах. В цих приміщеннях і формувалася школа №1.

Будівництво.     До зведення будівлі школи приступили ранньою весною 1929 року, і, незважаючи на складності, школа №1 була здана в експлуатацію 1 вересня 1929 року з відмінною оцінкою. Після завершення будівництва і виготовлення парт, шаф, іншого шкільного інвентарю - все було здано по акту директору школи №1 Шляханову   Олександру Лукичу. Це було красиве приміщення з великими і світлими вікнами, побудоване на пустирі віддалік від селища. Навколо школи не було жодного дерева, жодного кущика - лише пісок. Там, де тепер знаходиться ДЮСШ №1 була велика яма і учні два роки її засипали піском.

Перші роки.   Перші два роки школа займала тільки перший поверх. На другому поверсі розташувався хіміко-механічний технікум. Школа працювала в дві з половиною зміни, навчання велося українською мовою. В 1931-1932 р. технікум отримав нову будівлю, і школа зайняла другий поверх. В школі було 33 класи: 20 початкових і 13 -   4-7класів.

До 1934 року школа називалася ФЗС (фабрично-заводська семирічка), а з 1934р. - ФЗД (фабрично-заводська десятирічка).

Для того часу школа мала добру навчально-матеріальну базу. Рубіжанський хімкомбінат надавав шефську допомогу школі: обладнав хімкабінет-лабораторію, навчальні майстерні по обробці металу, робочу, щорічно проводив ремонт школи, виділяв з свого фонду квартири для вчителів школи.

В 30-х роках.  В школі навчалися діти працівників хімзаводу "Червоний прапор ". Це вони посадили сквер імені Воровського, в якому пізніше збудували кінотеатр. В школі навчалися і діти, які мешкали в Варварівці, Кремінній, Кудряшівці. Спортзал був розташований в кімнаті сучасного хімкабінету. актовий зал - в сучасній роздягальні, їдальні в школі не було. В районі заводу металовиробів було кілька бараків, де знаходилась їдальня, куди учні на великій перерві групами ходили на учнівський сніданок. Існувала кабінетна система, діти готували уроки в класах (вчились за бригадним методом). В 1935 році в школі під керівництвом завуча, вчителя математики Момотенко був організований шкільний кооператив, в якому на перерві продавалися цукерки, різноманітні шкільні речі. Всім керували самі учні. Довіра була повною. Виручку самі збирали, звітували. Дуже часто в школі демонстрували кіно, де обслуговування здійснювалось учнями школи.

На великій перерві, щоденно, проводили різні заходи: грав гарний струнний оркестр, ставили невеличкі інсценівки, виступала агітбригада. Костюми шили самі учні, допомагали батьки. Драматичний гурток. струнний оркестр, агітбригада виїжджали з концертами в села Варварівку. Білявку, Кремінне. Інколи концерти були платні, і кошти від них йшли на костюми, реквізит, фарби..

Під час фашистської окупації школа не працювала, шкільне приміщення було пошкоджене: вікна були без скла, в класах було холодно. Учні і вчителі самі взялися за відбудову школи. Заняття в школі розпочалися з 1 жовтня 1944року, а в 1943-1944 р. учні навчалися в приміщенні, де розташувався дитячий садок (напроти ГІПРО).Заняття переривалися частими повітряними тривогами. Вивчали тракторну, санітарну справу. Учні 8-10 класів відправлялися копати шанці в Гречишкіно.

На початок 1944-1945 р. в СШ №1 було 710 учнів і укомплектовано 21 клас. Школа працювала в дві зміни: з 8-00 до 12-00   - 1-4класи. з 12-00 до 18-15 - 5-10 класи. В школі працювало 27 вчителів: з вищою освітою - 4 особи, з незакінченою вищою освітою – 10, із середньо-спеціальною -11, з середньою - 2особи. 3 багатьох предметів не було достатньої кількості підручників, зошитів школа отримувала в середньому 1-2 штуки на  учня. При школі був організований буфет, де учні отримували по 50 грамів хліба і 10 грамів цукру на день. Учні шефствували над палатами шпиталю, надавали допомогу, виступали перед пораненими з концертами, писали листи рідним.

Школа мала підсобне господарство, де учні вирощували картоплю, кукурудзу соняшник. Учні 6-9 класів по 4 години на тиждень працювали на хлібокомбінаті.

З 1962р. школа стала 8-річною. Виконуючи Закон України про мову, школа, як і в перші роки свого існування, з 1997 року отримала статус україномовної.

Сьогодення. За довгу історію учнями школи  були видатні люди сучасності : І.Померанчук -  фізик-теоретик; М.Мащенко - відомий кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України; Б.Буряк – член Союзу письменників України, доктор  філологічних наук та інш. 

За час існування тут багато що змінилося, але незмінним залишилась притаманна школі атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги, розуміння свого професійного обов'язку.

Сьогодні - це невелика школа, у якій навчається 179 учнів і працють 74 педагогів, але як і тоді вона залишається осередком  освіти і культури в мікрорайоні. Педагогічний, батьківський і учнівський колективи становлять єдину команду творчих людей. Школа стала храмом науки, рідною оселею, де навчаються та працюють ентузіасти-однодумці, які у своїй роботі широко застосоують новітні освітні технології.